Марк Світоліч
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах і за сімдесят років пройшов шлях, що став справжньою мапою українського театрального та кінематографічного мистецтва. Він не просто накопичував ролі — він перетворював кожну з них на живий організм, де епізодична поява могла затьмарити головних героїв, а десятирічне перебування в образі Хлестакова в «Ревізорі» Молодого театру стало легендою, яку досі згадують з трепетом.
Його кар’єра налічує понад сто десяти кінопроєктів, два лауреатства «Київської пекторалі», звання народного артиста України 2015 року та орден «За заслуги» III ступеня 2021 року (а згодом і II ступеня). У 2022-му актор пережив термінову операцію на серці, а у 2025-му вперше публічно заговорив про складні сторінки особистого життя. Попри все, у 2026-му, на сьомому десятку, він залишається активним — грає на сцені Молодого театру, експериментує й шукає нові грані майстерності.
Для тих, хто лише відкриває український театр, Вертинський — це яскравий провідник у світ класики та сучасної драматургії. Для досвідчених поціновувачів — приклад того, як актор з радянською виучкою став одним із найяскравіших голосів незалежної України, не втративши при цьому людської щирості та постійного творчого неспокою.
Коріння в сумській землі: дитинство, сім’я та перші кроки на підмостках
Майбутній народний артист з’явився на світ у Сумах (за деякими джерелами — у селі Токарі Сумського району). У родині росли дві сестри — Ганна та Надія — і брат Микола. Батько Сергій Вертинський працював у звичайній сфері, і саме в цьому середовищі малого Олексія оточувала жива, емоційна атмосфера, де розповіді, жарти та імпровізації стали першими «репетиціями».
У підліткові роки він уже грав у Сумському національному академічному театрі драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. Це було не просто хобі — це було дихання. Після школи прийшла армія, яка, як часто буває в біографіях акторів того покоління, стала жорсткою школою дисципліни та спостережливості за людськими характерами. Саме там, у казармі, Вертинський, імовірно, остаточно зрозумів: сцена — це його доля.
Московське училище та театральні мандри Радянським Союзом
1980 року Олексій Сергійович закінчив Московське естрадно-циркове училище імені М. Рум’янцева (курс Р. Рудіна) за спеціальністю артист розмовного жанру. Це була не просто освіта — це була переплавка. Московська школа дала йому техніку, вміння тримати зал, працювати з текстом і перетворювати навіть невеликий монолог на вибух емоцій.
Після училища почалися мандри: Сумський театр, Новосибірськ, Владивосток, київський концертний зал «Метрополітен Хол». Кожне місто залишало свій відбиток. У Владивостоці — холодні вітри та далекосхідна стриманість. У Новосибірську — сибірська гостинність і величезні зали. Ці роки стали лабораторією, де Вертинський вчився бути різним: то саркастичним, то ніжним, то гротескним. Саме тоді сформувалося його вміння «красти сцену» навіть у другому плані — навичка, яка пізніше зробить його незамінним у кіно.
1997 рік: повернення до Києва та закріплення в Молодому театрі
Справжній злет почався з приходом до Київського національного академічного Молодого театру. Тут Вертинський знайшов не просто роботу — він знайшов творчу родину. Режисер Станіслав Моісеєв та вся команда стали тими, з ким актор міг ризикувати, експериментувати й рости.
Однією з найзнаковіших стала роль Хлестакова в постановці «Ревізор» (за Гоголем — Кулішем). Вертинський грав її понад десять років.
«Усі думають: “Офігєть, який актор”. А я думаю: “Офігєть, який Гоголь”…» — так він сам коментував цю роботу. За цей образ актор отримав низку міжнародних нагород і срібну медаль Академії мистецтв України. Інші пам’ятні ролі — Сганарель у «Дон Жуані», Полоній у «Гамлеті», Шейлок у «Сатисфакції», Ерік Ларсен у «Загадкових варіаціях» (за яку здобув другу «Київську пектораль» у 2014-му). Кожна з них — це не просто виконання, а глибоке дослідження людської природи.
Екранне втілення: більше ста ролей і чому епізоди стають головними
Паралельно з театром Вертинський знімався в кіно та серіалах. Понад сто десяти проєктів — і більшість із них епізодичні. Але саме в цьому й полягає його феномен: навіть у невеликій ролі він умів залишити після себе емоційний шлейф.
Серед помітних робіт — французька стрічка «Схід — Захід» (1999) режисера Режиса Варньє, де український актор з’явився на міжнародному рівні. У вітчизняному просторі — «Слуга народу» (роль з елементами історичного гротеску), «Свінгери 2», «Дім Бобринських». Він озвучував Мерліна в «Шрек Третій», Команданте в «Мадагаскарі 3», читав тексти Довженка в документальних проєктах. Голос Вертинського — низький, оксамитовий, з легкою хрипотою — сам по собі став впізнаваним брендом.
Для початківців кіно з його участю — це можливість побачити, як майстерність актора працює навіть у лімітованому хронометражі. Для досвідчених — урок того, як не губитися в епізоді й не давати режисерові «просто вийти й сказати репліку».
Державні та професійні відзнаки: від пекторалі до орденів
1999 року — перша «Київська пектораль» за роль письменника «А» в «Синьому автомобілі». 2014-го — друга, за Еріка Ларсена. 2015-го — звання народного артиста України. 2021-го — орден «За заслуги» III ступеня. Згодом, уже в 2026-му, — II ступінь. Кожна нагорода — це не лише визнання, а й свідчення того, що українська театральна спільнота цінує саме ту акторську школу, яку представляє Вертинський: глибину, чесність і постійний пошук.
| Рік | Нагорода | За що / роль |
|---|---|---|
| 1999 | «Київська пектораль» | Найкраще виконання чоловічої ролі («Синій автомобіль») |
| 2014 | «Київська пектораль» | «Загадкові варіації» (Ерік Ларсен) |
| 2015 | Народний артист України | Вагомий внесок у розвиток національної культури |
| 2021 | Орден «За заслуги» III ст. | Значні творчі здобутки та професійна майстерність |
Ці відзнаки — не просто метал на лацкані. Це визнання того, що актор, який міг би задовольнитися епізодами, обрав шлях постійного зростання й відповідальності перед глядачем.
Випробування долі: здоров’я, сім’я та щирі зізнання в зрілому віці
14 червня 2022 року Олексій Сергійович переніс термінову операцію на серці. Багато хто тоді хвилювався, чи повернеться актор на сцену. Він повернувся. І продовжив грати — у 2023-му з’явився в «Кролику Гарві», а у 2026-му залишається в репертуарі Молодого театру (зокрема, грає Гарпагона в «Скупому»).
У вересні 2025 року в інтерв’ю актор вперше публічно заговорив про сина Антона (близько 40 років). Хлопець народився у стосунках з Ольгою. Через певні обставини зв’язок перервався ще в дитинстві — мати змінила прізвище й забрала сина. Вертинський зізнався, що шкодує про втрачений час і відсутність спілкування. Це не сенсація — це чесна людська історія про помилки, біль і надію, яку актор наважився пронести в публічний простір уже в зрілому віці.
Такі зізнання не применшують, а навпаки — поглиблюють його образ. Глядач бачить не ікону, а живу людину, чия вразливість робить сценічні перевтілення ще більш переконливими.
Творча філософія: «Я ще досі шукаю, експериментую»
Вертинський ніколи не зупинявся. «Мені справді дуже складно відмовити режисерові, який пропонує мені роль… Цьому мене навчили справжні майстри своєї справи», — говорив він. Ця відкритість до будь-якої ролі — великої чи маленької — і є його головним принципом. Він не ділить персонажів на «головних» і «другорядних». Для нього важлива кожна історія, яку треба прожити чесно.
У 70 років актор продовжує говорити про пошук і експеримент. Це не модне слово — це щоденна робота. Він досі виходить на сцену з тим самим вогнем, що й тридцять років тому, але вже з глибиною, яку дає лише прожите життя.
Чек-лист для поціновувача: як глибоко зануритися в творчість Олексія Вертинського
Щоб і початківець, і досвідчений театрал могли скласти власну мапу знайомства з актором, пропонуємо практичний чек-лист:
- Для початківців: Почніть з перегляду записів «Ревізора» з Молодого театру або фільмів, де його роль помітна («Слуга народу», «Свінгери 2»). Відчуйте, як навіть невелика поява стає подією.
- Для досвідчених: Порівняйте його Хлестакова з іншими виконавцями класики. Проаналізуйте роботу з режисером Моісеєвим — як народжується довга роль.
- Відвідайте (або перегляньте онлайн) актуальні вистави Молодого театру: «Скупий», «Потрібні брехуни!», «Синій автомобіль».
- Прослухайте інтерв’ю 2025 року — там актор говорить про сина, здоров’я та філософію. Це додає об’ємності образу.
- Зверніть увагу на озвучування: «Шрек Третій», документальні проєкти з текстами Довженка. Голос — ще одна грань таланту.
- Прочитайте відгуки глядачів різних поколінь — від тих, хто пам’ятає перші сезони «Ревізора», до молоді, яка відкриває актора зараз.
Поширені міфи про Олексія Вертинського та як усе насправді
Міф перший: Вертинський — виключно актор другого плану, який ніколи не грав головних ролей. Насправді в театрі він блискуче виконував центральні образи — Хлестакова, Шейлока, Еріка Ларсена. Саме за театральні роботи він і отримав найвищі нагороди.
Міф другий: Особисте життя актора завжди було ідеальним і закритим. Насправді, як і в багатьох людей творчих професій, були складні періоди. У 2022-му — серйозна операція, у 2025-му — щире зізнання про сина, з яким втрачено зв’язок. Ця відкритість робить його ближчим до глядача.
Міф третій: Після операції на серці кар’єра завершилася. Насправді актор продовжує грати й у 2026-му залишається активним учасником репертуару Молодого театру.
Міф четвертий: Вертинський — «радянський» актор, який не вписався в нову Україну. Насправді саме в незалежній Україні він здобув найвищі державні та професійні відзнаки й став одним із символів київської театральної школи.
FAQ: відповіді на найпоширеніші запитання про актора
Скільки років Олексію Вертинському у 2026 році?
70 років. Він народився 2 січня 1956-го.
Де можна побачити його на сцені зараз?
У Київському національному академічному Молодому театрі. Серед актуальних ролей — Гарпагон у «Скупому», Олександр Амількар у «Потрібні брехуни!». Також можливі антрепризні проєкти.
Які фільми з Вертинським варто переглянути в першу чергу?
«Схід — Захід» (1999), «Слуга народу», «Свінгери 2». Для різноманітності — озвучування в анімації («Шрек Третій»).
Чи має актор дітей?
Так, є син Антон (близько 40 років). У 2025 році Вертинський вперше публічно розповів про нього та висловив жаль щодо втраченого спілкування.
Як вплинула операція на серці 2022 року на кар’єру?
Актор успішно відновився й продовжує активну творчу діяльність. У 2026-му він грає на сцені та бере участь у культурному житті країни.
Олексій Сергійович Вертинський — це не просто біографія. Це історія людини, яка не зрадила собі, своєму таланту й глядачеві. Історія, що триває.
