Після Другої світової війни, щоб «визволені» Червоною армією країни Східної Європи не пристали до американської допомоги за планом Маршалла і лишалися під контролем Москви, з України вивезли 2,5 млн тонн зерна. Катастрофа повторила масштаби Голодомору, що стався за 14 років до того.

Сучасний польський історик (джерело) пише: «У 1946−1947 роках Україну охопив жахливий голод. У сільській місцевості знову почав поширюватися канібалізм. Тим часом конфісковане зерно призначалося для відправки… до Польщі».

Він цитує спогади Микити Хрущова, який тоді був першим секретарем Компартії УРСР: «Україна віддала все, що могла, але плану не виконала. Колгоспи та колгоспники буквально мали порожні комори, був голод, і був не один випадок канібалізму. Тим часом зерно, зібране в Україні, відправлялося до Польщі».

Куди саме йшло українське зерно

Не лише до Польщі. За радянськими звітами, Румунія в 1946 році отримала 350 тис. тонн українського зерна. Польща і Чехословаччина в 1946−1947 роках — 900 тис. і 600 тис. тонн відповідно. Допомогу збіжжям також дістали Болгарія, Угорщина та Східна Німеччина в радянській зоні окупації. Загалом з України тоді вивезли 2,5 млн тонн зерна до країн кремлівської орбіти.

Польські історики називають майже вдвічі менші обсяги. Так, історик (джерело) зазначає: «Угоди про постачання радянського зерна мали суттєве значення для польського ринку. Угода, підписана в лютому 1946 року, була на 200 тис. тонн, а в серпні 1947 року — на 300 тис. тонн зерна, половина якого була погашена промисловими товарами».

Хрущов згадував, що польська комуністка Ванда Василевська, яка оселилася в Києві після війни, скаржилася йому. Мешканці Варшави нібито не оцінили жестів Сталіна. Вони нарікали, «що радянський уряд дає мало білого хліба, а натомість надсилає чорний, […] а українці, чий хліб посилається тим часом до Польщі, пухнуть з голоду і доходять до людоїдства».

Колишній генеральний секретар писав у спогадах: «Люди голодували, а Сталін все ж нормував зерно і відправляв його до Польщі. І це точно».