Науковці Мічиганського університету виявили складну екосистему грибів, червів і тихоходок на глибині до 500 метрів під регіоном Великих озер. У краплях води вони нарахували 689 видів грибів, з яких 13 — нові для науки.

Вода льодовикової доби та життя в сланці

Команда збирала воду з газових свердловин у сланцевій формації Антрім, що простягається під більшою частиною регіону. Свердловини сягали глибини від 198 до 500 метрів. Ізотопне датування показало: ця вода востаннє контактувала з поверхнею 11 тисяч років тому, ще за льодовикової доби.

Коли льодовики танули, вода несла гриби й бактерії вниз крізь пористі та тріщинуваті шари породи. Осівши в розломах сланцю, мікроорганізми почали живитися органічним матеріалом, замкненим у камені. Одна крапля зібраної води містила близько 250 грибкових клітин — стільки ж, скільки крапля океанічної води. В олімпійському басейні їх набралося б приблизно 12 трильйонів.

«Наше дослідження ставить під сумнів уявлення, що глибокі надра непридатні для складнішого життя на кшталт грибів, — заявив Квінн Мун, еколог із Мічиганського університету та провідний автор роботи. — Ми можемо суттєво недооцінювати біомасу й різноманіття грибів на планеті, адже ніколи не враховували надра в оцінках глобального грибкового біорізноманіття».

Підземна харчова мережа

Крім грибів, команда знайшла інші складні форми життя, зокрема тихоходок і сегментованих червів. Разом ці організми утворили підземну харчову мережу: одні поїдають інших, а деякі паразитують. Джерелом їжі для екосистеми слугує сам сланець.

Дослідники припускають: коли гриби разом із бактеріями та іншими організмами перетворюють частину давнього матеріалу на газ, підземний вуглець може бути біологічно активнішим, а не залишатися замкненим у надрах тривалий час.

«Незалежно від того, чи виникли ці гриби в цих глибоких просторах, чи були туди занесені, багато з них мають адаптації, які дозволяють їм рости й впливати на динаміку вуглецю глибоко в землі», — сказав Тім Джеймс, професор екології та еволюційної біології Мічиганського університету і старший автор дослідження.

Результати роботи опублікували в The ISME Journal.