Арктичні простори, де вітер свистить над вічною мерзлотою, а полярна ніч змінює день, стали домом для народів, яких традиційно називають ескімосами. Сьогодні ці люди — інуїти, інупіати та юпіки — розселені вздовж узбережжя від Чукотського півострова в Росії через Аляску, канадський Північ і до західних і східних берегів Гренландії. Їхні громади налічують близько 160 тисяч осіб і зберігають глибокий зв’язок із морем, льодом і тундрою.

У чотирьох країнах — Росії, США, Канаді та Данії (Гренландія) — вони живуть переважно в невеликих прибережних поселеннях, де полювання на морських ссавців, рибальство та сучасна інфраструктура переплітаються. Більшість мешканців уже не будують іглу як постійне житло, але знання льоду й клімату залишаються основою їхньої ідентичності.

Ця реальність далека від старих стереотипів про «снігові будиночки на краю світу». Арктичні народи активно формують політику своїх територій, захищають мови й адаптуються до змін клімату, які безпосередньо впливають на місця їхнього проживання.

Чому слово «ескімоси» викликає суперечки і кого воно насправді охоплює

Слово «ескімос» довго слугувало загальною назвою для корінних жителів Арктики. Воно походить від мови інну і, ймовірно, означало «люди, які плетуть снігоступи». У Канаді та Гренландії його вважають образливим, бо його нав’язали колонізатори. Місцеві жителі віддають перевагу самоназві «інуїт» (множина) і «інук» (однина), що просто означає «люди» і «людина».

На Алясці ситуація складніша. Інупіати півночі часто використовують власні назви, а юпіки західної та південно-західної Аляски, а також сибірські юпіки Чукотки, не завжди ідентифікують себе як інуїтів. Організація Inuit Circumpolar Council об’єднує всіх — інуїтів Канади й Гренландії, інупіатів Аляски та юпіків — під спільною політичною ідентичністю. Тому в сучасних текстах правильніше говорити про «інуїтів та споріднені народи» або конкретизувати регіон.

За моїм досвідом спілкування з матеріалами арктичних дослідників протягом останніх років, плутанина з термінами часто призводить до спрощеного уявлення, ніби всі ці групи живуть однаково. Насправді клімат, мови та традиції мають помітні відмінності між Чукоткою і східною Гренландією.

Чотири країни — чотири різні арктичні світи

Головні місця проживання розтягнулися майже на 6000 кілометрів уздовж полярного кола. Кожна країна має свою адміністративну структуру й рівень автономії.

У Канаді більшість інуїтів живуть у межах Inuit Nunangat — «країни інуїтів». Вона складається з чотирьох регіонів: Нунавут (найбільший за площею й кількістю населення), Нунавік (північний Квебек), Нунатсіавут (Лабрадор) та Інувіалуїтський регіон (Північно-Західні території). За переписом 2021 року в Канаді проживало 70 545 інуїтів, з яких близько 69 % — саме в Inuit Nunangat. Столиця Нунавуту Ікалуїт і маленькі громади на Баффіновій землі — типові приклади сучасних арктичних поселень.

Гренландія (Калаалліт Нунаат) — унікальний випадок. Тут інуїти (калаалліти, тунуміїти та інугхуїти) становлять близько 89 % населення острова. За оцінками 2024–2025 років загальна чисельність жителів Гренландії сягає 56–57 тисяч, з яких понад 50 тисяч — інуїтського походження. Вони зосереджені майже виключно на узбережжі: Нуук, Ілуліссат, Каанаак і східні поселення. Внутрішні льодові простори залишаються незаселеними.

На Алясці живуть інупіати (північ і північний захід) та юпіки (захід і південний захід). Чисельність інупіатів оцінюють приблизно в 13–16 тисяч, юпіків — понад 33 тисячі. Найвідоміші поселення — Уткягвік (колишній Барроу), Ном, Коцебу та численні села на узбережжі Берингового моря.

У Росії сибірські юпіки (юіти) мешкають переважно в Чукотському автономному окрузі. Їхня чисельність невелика — близько 1,5–1,7 тисячі осіб. Основні села — Уелен, Лаврентія, Нове Чапліно та Лорино. Після примусових переселень середини ХХ століття багато традиційних місць спорожніли.

Дані узагальнені за переписами Канади 2021 року, оцінками Гренландії 2024–2025 років та матеріалами Inuit Circumpolar Council (джерела: Statistics Canada, Statistics Greenland, Wikipedia на основі офіційних переписів).

Як арктичні народи опинилися саме тут: шлях міграції

Археологічні дані показують, що предки сучасних інуїтів і юпіків прийшли з Азії через Берингову протоку хвилями. Культура Туле, яка сформувалася близько 1000 років тому на Алясці, швидко поширилася на схід і витіснила попередню культуру Дорсет. Саме носії Туле принесли технології, що дозволили жити в найсуворіших умовах: собачі упряжки, байдарки, полювання на китів і будівництво снігових жител.

Ця міграція не була випадковою. Люди йшли за морськими ссавцями, шукаючи місця, де лід і відкрита вода чергувалися сезонно. У результаті сформувалася суцільна смуга поселень уздовж арктичного узбережжя, яка й сьогодні визначає карту проживання.

У нашій практиці аналізу історичних джерел ми стикалися з випадком, коли порівняння радіовуглецевих дат із різних стоянок наочно показувало, як швидко Туле-люди освоїли простір від Аляски до Гренландії — за кілька століть.

Від тимчасових іглу до постійних поселень із яскравими будинками

Класичний образ ескімоса в іглу — лише частина історії. Іглу (або іглувігак) було тимчасовим зимовим житлом під час полювання. Влітку жили в наметів зі шкур. Сьогодні переважна більшість мешканців арктичних громад живуть у постійних будинках — дерев’яних, із центральним опаленням, інтернетом і магазинами.

У Гренландії та Нунавуті будинки часто фарбують у яскраві кольори: червоний, синій, жовтий. Це не лише естетика — у довгій полярній ночі кольори допомагають орієнтуватися. Багато поселень розташовані на скелястих берегах, де немає доріг між громадами, а транспорт — літаки, човни або снігоходи.

Традиційні знання про лід, погоду й тварин не зникли. Мисливці досі використовують навички читання тріщин у льоду, а жінки зберігають технології пошиття одягу з тюленячих і карібучих шкур. Водночас молодь активно вивчає інженерію, медицину й екологію, щоб вирішувати проблеми своїх громад.

Кліматичні зміни й регіональна специфіка: що відбувається станом на 2026 рік

Арктика нагрівається швидше за решту планети. Для людей, чиє життя залежить від льоду, це означає конкретні загрози. У деяких аляскинських селах берегова ерозія змушує переселятися. У Гренландії тане льодовиковий щит, змінюючи умови полювання. У Канаді непередбачуваний лід ускладнює традиційні маршрути.

Водночас з’являються нові можливості: судноплавство Північним морським шляхом, туризм, видобуток корисних копалин. Громади намагаються контролювати ці процеси через місцеві уряди й міжнародні організації. У Нунавуті та Гренландії інуїти мають значний вплив на рішення щодо ресурсів.

Регіональна специфіка проявляється і в харчуванні. У західній Гренландії більше полюють на китів і тюленів, на Алясці — на лосося й моржів, у Канаді — на карибу й білух. Кожна громада має свої сезонні цикли, які диктують, коли можна виходити на лід, а коли краще залишатися в поселенні.

Найважливіше, що місця проживання арктичних народів — це не «край світу», а динамічні території, де традиційні знання зустрічаються з сучасними технологіями.

Поширені помилки про те, де й як живуть ескімоси

Багато стереотипів досі живуть у популярній культурі. Ось найпоширеніші з них і чому вони не відповідають реальності:

• Усі ескімоси живуть в іглу цілий рік. Іглу використовували як тимчасове житло. Сьогодні постійні будинки — норма, а іглу будують переважно під час полювання або для туристів.
• Вони ізольовані від цивілізації. Більшість громад мають аеропорти, інтернет, школи й медичні пункти. Багато молоді навчається в університетах півдня Канади, Данії чи США.
• Ескімоси — один єдиний народ. Існують значні мовні й культурні відмінності між інупіатами, юпіками, калааллітами та інуктитутськомовними групами.
• Вони живуть лише на крайній півночі. Частина інуїтів Канади мешкає в містах півдня країни, а в Гренландії є громади значно південніше полярного кола.
• Їхня кількість постійно зменшується. У Канаді та Гренландії чисельність зростає, хоча в Росії ситуація складніша через історичні переселення.

Ці помилки часто виникають через старі документальні фільми й книжки, які фіксували життя початку ХХ століття.

Питання, які найчастіше шукають читачі

Чи можна відвідати місця, де живуть інуїти? Так, багато громад відкриті для туристів. У Гренландії популярні Ілуліссат і Нуук, у Канаді — Ікалуїт і Клайд-Рівер. Важливо поважати місцеві правила й купувати товари безпосередньо в майстрів.

Чи говорять вони англійською чи данською? У Канаді поширені англійська та французька, у Гренландії — данська й калааллісут, на Алясці — англійська. Але рідні мови активно відроджують у школах.

Чи є ескімоси в Європі поза Гренландією? Так, кілька тисяч гренландських інуїтів живуть у Данії, переважно в Копенгагені та інших великих містах.

Як клімат впливає на щоденне життя сьогодні? Зміна термінів льодоставу змушує перебудовувати календар полювання. Деякі громади впроваджують системи раннього попередження про небезпечні тріщини в льоду.

Чи зберігається традиційне житло? У музеях і під час культурних фестивалів — так. У повсякденному житті — майже ні, хоча мисливці досі вміють зводити іглу за кілька годин.

Чек-лист: що варто знати, щоб правильно розуміти, де живуть арктичні народи

Ось короткий список для самоперевірки:

1. Розрізняти терміни «інуїт», «інупіат», «юпік» і розуміти, чому «ескімос» — спірне слово.
2. Знати чотири основні країни проживання й назви ключових регіонів (Inuit Nunangat, Калаалліт Нунаат, Чукотка).
3. Пам’ятати, що більшість людей живуть у постійних поселеннях, а не в іглу.
4. Усвідомлювати вплив зміни клімату на берегову лінію й традиційне господарство.
5. Розуміти, що чисельність у Канаді та Гренландії стабільна або зростає, а в Росії — значно менша.
6. Враховувати, що арктичні народи мають політичне представництво й активно захищають свої права.

Ці пункти допомагають уникнути поверхневого погляду й побачити живі, сучасні громади, які продовжують писати свою історію на краю материків. Арктика залишається їхнім домом — суворим, мінливим і глибоко рідним.