“Правий Ігор Колихаєв: для найменших зрушень треба бігти чимдуж”, – Юрій Стельмашенко

НовиниСоціальна сфера
👁 188

За останні п’ять років кількість місцевих депутатів віком 18-34 роки зменшилась на чверть у великих містах із населенням понад 100 000 мешканців. Що ж до виборців, у 2020 на дільницях лише 11% із них були віком 18-29 років, – таку інформацію дають у Центрі політичних студій та аналітики “Ейдос”.

«Активність молоді у соціально-політичній сфері  – лакмусовий папірець процесів, які відбуваються у суспільстві. Молодь відіграє значну роль у політичному житті будь-якої країни чи окремо міста. Я за те, щоб молодих депутатів, політиків, держслужбовців ставало більше. Особливо у нас, в Херсоні. Молодь – це дуже мобільна соціальна група, яка підхоплює новації, а ще краще, коли створює їх. У цій соціальній групі сконцентрована колосальна потенційна енергія, і потрібно щоб ця енергія була направлена на розвиток нашого міста», – розказує про своє бачення міський голова Херсона Ігор Колихаєв.

У Херсоні вік депутатів на останніх виборах помолодшав, до соціально-політичних процесів долучається освічена, активна молодь. Більше того – молоді люди приходять працювати до міської ради, у них є можливості набувати необхідних навичок, рухатися вгору кар’єрними сходинами, ставати професіоналами і впливати на свою соціальну групу, мотивуючи інших молодих людей.

Юрію Стельмашенко 30 років. Зараз він виконуючий обов’язки заступника міського голови і депутат вже другого скликання, до цього був депутатом районної у місті Херсоні ради. Обрався вперше у 24 роки. Тоді ж представляв Україну у раді Європи: відповідно до указу президента, 5 років був парламентарем від України в Страсбурзі.

З чого все починалося?

У політиці я з 18 років. А почалося все ще в студентські роки. Спочатку був головою студентського сектору, активним учасником громадського руху, потім пішов працювати до Херсонської міської ради. Я з династії лікарів, тому батьки, м’яко кажучи, були шоковані моїм вибором діяльності. І я надзвичайно їм вдячний, що дозволили мені рухатися моїм особистим шляхом, не наполягаючи на своєму баченні мого життя. У міськраді спочатку три місяці безоплатно стажувався, відносив-приносив, що скажуть і взагалі був “старшим, куди пошлють”. Але я цілеспрямований, тож згодом мене прийняли на роботу спеціалістом 1 категорії відділу земельних відносин. Буквально за чотири місяці вперше підвищили – до заступника директора КП «Гарантія». На той час, «Гарантія» обслуговувала парки, сквери,  слідкувала за благоустроєм, займалася безпритульними тваринами. За рік КП очолив. Зауважу, що працювати до міськради йшов не за грошима, бо гроші у мене були – свою першу фірму зареєстрував у 18 років, на той час це була реалізація продуктів харчування, паралельно займався організацією масових заходів, потім будівництвом. У 2014 вирішив спробувати себе у великому бізнесі. Правда, не у своєму – у групі компаній «Віндкрафт», це найбільший платник податків області. Тоді ж мене обрали депутатом райради, тож я паралельно займався справами району й працював. Спочатку начальником відділу земельних відносин, потім директором з безпеки та зв’язків із громадськістю. Кар’єрний ріст – це еволюційний шлях, який я проходив 5 років. За цей час ввів в експлуатацію майже 300 МВт генерації, ми залучили близько 400 млн євро інвестицій. Зараз компанія  – третій девелопер в Україні із «зеленої» енергетики. Я надзвичайно вдячний власникам компаній, моїм керівникам за ті уроки, які вони мені дали. Те, чому в них навчився, не навчать у жодному інституті. Звісно, пишаюся тим, що маю не дотичне відношення до результатів, а безпосереднє, ціную набутий досвід, мені є чим ділитися, що вкладати в розвиток міста.

Чому Ви звільнилися й вирішили повернутися до громадської діяльності?

Громадську діяльність я не полишав. А звільнився, тому що поставив роботу на рейки, механізми відпрацьовані, далі тільки вчасно реагуй і все буде працювати. Далі не було куди рости. Паралельно ж ще й вчився. Взагалі у мене три вищі освіти. Перша – за спеціальністю «Економіст», потім магістратура за спеціальністю «Фінанси і кредит», була Національна академія державного управління при президентові України, спеціальність «Державне управління», зараз закінчую Одеську Державну Академію Будівництва та Архітектури за спеціальністю «Інженер промислового і громадського будівництва». Чому пішов вчитися на будівельника? Знадобилося контролювати виконання робіт підрядником. Я розумію, що десь він мені каже неправду, розуміти розумію, а вказати на невідповідність не можу, не вистачає знань. Ти йдеш вчитися, аби освоїти бодай головне. А далі вже практика.

А в Херсоні є куди рости?

В Херсоні завжди є куди рости. Погоджуюся з Ігорем Вікторовичем (Колихаєвим, – ред.), що потрібно дуже швидко бігти тільки для того, щоб залишатися на місці, а для того, аби чогось досягти – треба бігти ще швидше. Там я вже залишався на місці, а тут відкотишся назад при найменшій паузі. Тут аби поставити все на рейки, потрібно бігти шалено.

Мене тішить, що поряд є люди, які зі мною вже по 10 років. Тішить моя команда, я знаю, на кого і в чому можу покластися. З командою ми й намагаємося бігти щосили.

Делегуєте повноваження легко?

Так.

Контролюєте?

Так. Спочатку й у кінці. У мікроменеджмент не втручаюсь. Втручаюсь тільки коли відчуваю, що назріває проблема і її потрібно або не допустити, або вирішити.

Як ставитеся до критики?

Абсолютно нормально! У кожного керівника, в якого працював, я вчився. Не всьому звісно – секторально. У когось це стосунки в родині, у когось – відношення до людей, у когось – до роботи. Звісно, що й негативний досвід переймав. На зразок, «так я не чинитиму ніколи». Ніхто з нас не ідеальний. Я вважаю себе абсолютно нормальним керівником. Не ідеальним, але нормальним. Якщо запитати десятьох людей, що вони думають про мене, як про керівника,  то 9 із 10 скажуть «тут щось не так», «там щось не так», ще щось не так. Тому, критику сприймаю адекватно. Хтось у чомусь і в мене візьме приклад, як треба робити, а хтось – як не робити ніколи.

Що не так на Вашу особисту думку?

Я людина, яка швидко може захопитися і так само швидко охолонути. Іноді мої думки можуть випереджати моє бажання висловлювати їх уголос. І я про це шкодую, тому що вони не завжди бувають адресно коректними. Що особисто мене засмучує – необхідність шукати й утримувати баланс. Коли ти чогось досягаєш в одній сфері – ти ж вклався часом, силами, самим собою. Є необхідність чимось жертвувати. І це неправильно, коли жертвувати доводиться чимось із того, що має відношення до твоєї сім’ї. Часом мені буває соромно перед дружиною, яку я дуже люблю, перед моїм чотирирічним сином. Одна з причин, чому я звільнився з компанії «Віндкрафт» – необхідність довгих відряджень. Протягом трьох років з родиною був тільки у вихідні, але й у вихідні потрібно було вирішувати якісь питання. Уявіть собі: з понеділка по п’ятницю від’їжджав, а коли повертався – не впізнавав сина: він підростав, вимовляв перші слова, робив перші кроки, а я цього не бачив. Моя сім’я мене підтримує, тут питання до самого себе, адже найцінніше, що ти можеш дати своїм  близьким – це час. Час, який ви проводите разом.

Що Ви цінуєте з того, що дали Ваші батьки?

Надзвичайну підтримку й повагу до точки зору іншої людини.

У якій сфері Ви б хотіли працювати?

Будівництво, однозначно! Мені дуже подобається Херсон, його природа, безмежні можливості. Я хочу бути причетним до розбудови Херсона. Наше місто вважаю комфортним для життя, йому просто потрібно допомогти. Чим я і займаюся.

Ігор Вікторович розпочав величезний і надзвичайно важливий проєкт з ремонту доріг. Подекуди це ремонт, а подекуди й нові дороги. Я розумію відповідальність, яку взяв на себе за дорученням міського голови і намагаюсь реалізувати цей проєкт, вкладаючи у нього свої знання та вміння.

Спілкувалася Елона Стефанова

Вам також може сподобатися

У міськраді відбувся тренінг для підприємців
Станом на 15 липня COVID-19 діагностовано ще у 9 мешканців Херсона

Новини міста

Головне за місяць

Меню
X
X