VIII скликання Херсонської міської ради – це перша каденція пані Оксани Погомій, яка входить до складу фракції ЄС у міськраді. Але вона вже встигла зарекомендувати себе щирою поборницею справедливості, що завжди стоїть на захисті пересічних херсонців. Саме їй належать найбільш резонансні промови у сесійній залі, а з її думкою звикли рахуватися колеги навіть з інших фракцій.
Оксана Погомій: «Якось один мій колега сказав фразу, яку я теж тепер часто повторюю: «Міськрада працює так: якщо ти розумієш робочий процес і живо цікавишся ним, то зможеш вирішити якомога більше питань, аби бути конструктивним і продуктивним. Та є й інший шлях – до кінця каденції так і не зрозуміти, куди потрапив і чому нічого не вийшло». Обравши другий варіант, депутати взагалі перестають приходити на сесії, або тільки давлять на кнопки, не розуміючи, за що саме проголосували. Я б виділила ще одну категорію обранців: коли людина генерує ідеї, але робити практичні кроки для їхнього втілення не планує. У таких випадках кажу: «Гарно! А тепер потрібно викласти свої думки на папері, написати проєкт, запропонувати рішення, захистити його на всіх комісіях». А мені у відповідь, мовляв, ні, я цього робити не буду.
Чи важко відстоювати проєкти?
Мова йде про бюджетні гроші, й ніхто їх просто так не дасть. Потрібно довести необхідність свого проєкту, як саме він буде реалізовуватися і чим допоможе громаді. Хороші ідеї потрібно прописувати й захищати.
Що особисто Вам дається легше – генерувати ідеї чи захищати їх перед депутатами?
Мені нічого не важко, окрім одного – пустого погляду співрозмовника, коли він не має особистої зацікавленості у тому, що ти захищаєш.
Це залежить від політичної сили?
Ні. Депутатський корпус складається з людей, які входять до різних фракцій. Наприклад, я – з ЄС. Мені іноді закидають, що не можуть знайти спільну мову, бо я «надто вперта». У таких випадках я кажу, що сперечаюся лише в тих ситуаціях, які стосуються незалежності моєї України, мови моєї України, армії моєї України. Я цим живу! Але давайте розрізняти: де мої цінності, і де моя діяльність, як депутата міської ради. Якщо мені не подобається ідеологія якогось депутата, я ж не встромляю йому палки в колеса на сесії міськради. В сесійній залі ми відстоюємо інтереси містян, і якщо той депутат дає конструктив, у жодному випадку не буду йти проти. Я просто максимально обмежую з ним спілкування поза межами депутатської діяльності.
До Вашої депутатської діяльності була громадська активність. У якому статусі легше працювати?
Як активіст я могла б більше писати, говорити, щось організовувати. З іншого боку, якби не пройшла у депутати, багато чого не знала б. А ще я пряма людина, кажу, що думаю, тому мені було легше до того, як стала депутаткою міськради. Жила у комфортному колі однодумців. Тепер це не так. Але моя теперішня діяльність дала змогу зрозуміти, що люди з різних політичних таборів можуть бути надзвичайно порядними, професійними й людяними. Таким прикладом для мене є Володимир Пепель (заступник міського голови з питань ЖКГ, – ред.). Мені дуже шкода, що його невтомна праця знецінюється деякими. От, наприклад, він пообіцяв Програму розвитку ЖКГ, яку ми на комісії мали затвердити, а далі громадські слухання, антикорупційники, потім депутати – тобто довгий процес… так от він каже, мовляв, «я вам пообіцяв – я зробив за два місяці, й ще 9 червня надав документ, а ви досі його не розглянули». Ми цю програму, звісно, вже затвердили, але затягнули, що там казати. Коли людина обіцяє і робить – це викликає повагу.
Ви увійшли до складу постійної комісії з ЖКГ. Чому обрали саме її?
Це був не зовсім мій вибір. Від початку мене цікавила бюджетна комісія, оскільки за освітою я економіст, і ця сфера мені ближча. Але туди увійшов Іван Глухов, як очільник нашої фракції, тому вирішили, що я піду до комісії житлово-комунального господарства. І знаєте, то, напевне, була доля, адже на засідання приходять голови ОСББ, з якими я налагоджую контакти й співпрацюю. Звідси у мене з’явилися дві помічниці, які допомагають розібратися з різними питаннями цього сектору. Так, це була не моя сфера, у мене мало досвіду, але я швидко вчуся й вже можу сказати, що у чомусь обізнана. Тут треба додати, що ще входжу до складу тимчасової комісії з діяльності «Водоканалу» й «Теплоенерго», яку очолює Альона Ротова (фракція ОПЗЖ – ред.). Я брала участь в роботі аудиторів «Теплоенерго», тому коли мені кажуть щось на кшталт «Ротова там щось нахімічила», відповідаю, що сама брала участь в робочому процесі, бачила документи, спілкувалася з технаглядом, з бухгалтерами – частину аудиту провела особисто й можу відповісти за кожну цифру в цьому звіті. Коли мені закидають, що я перебуваю у Ротової «на зарплаті», можу тільки іронічно запитати в Альони Іллівни: де мої гроші? Для мене це дуже принципове питання.
Проблема з фінансуванням ремонту ліфтів…
Є декілька моментів. Перший – психологічний. Люди звикли, що їм весь час допомагають. Більш дієві знають алгоритм дій: походити по комісіях, прийти на сесію, їм виділять гроші – й вони радісно кричать: «Я вибив!». Ось це «вибив» діє ще з часів «совка». Але люди не підготувалися, оскільки не знали, що система фінансування зміниться й прийде до того, що вони ремонтуватимуть своє майно самі. Голови ОСББ кажуть, що комунікаційні мережі готові взяти на себе, а саме вартісне – ліфти й покрівля – потребує допомоги.
З якими питаннями найчастіше звертаються мешканці Вашого округу?
Я не люблю розділяти людей по округах, і для мене абсолютно не важливо, з мого округу людина, чи ні. Я – депутатка Херсонської міської ради, й мій округ – Херсонська міська територіальна громада. Так вийшло, що по округу, куди входить Антонівка, Кіндійка не пройшов жоден депутат нашої політичної сили. Так що, тепер людей кинути напризволяще, бо це не мій округ? Вважаю, це неправильно. Якщо ти хочеш працювати на окрузі, йди до районної ради й працюй тільки в її межах. Якщо ти депутат міської ради, – працюй у місті.
Патріотизм для Вас у чому проявляється?
Не люблю «вишиванкового патріотизму»: коли на свята вдягаєш вишиванку, постиш фото, красномовні цитати й на цьому все… Патріотизм – це коли ти докладаєш зусиль для того, аби щось робити для України, навіть коли над силу. Ми, наприклад, знову плетемо маскувальні сітки. Не буду цю тему обговорювати – що та чому. Є така потреба – ми й плетемо. Так от до нас долучається 70-річний чоловік, в якого є певні проблеми зі здоров’ям, але він воює на своєму фронті: ріже клаптики, постить у твіттері прохання про термінові збори на потреби нашим військовим, у нього дуже багато підписників – і в цьому його допомога безцінна. Приходить плести сітку і йде, коли на долонях лопаються судини. Це – патріотизм.
Що важливіше – Закон чи совість?
Чинити треба по совісті у законодавчому руслі.
Що б Ви просто зараз сказали містянам?
Не можна сподіватися на те (і не треба цього робити), що за тебе хтось щось зробить. Багато чую закидів, мовляв, «я тебе обрав, я за тебе голосував, тепер ти мені винна». Що я винна? Я не отримую якихось преференцій особисто для себе. Ставши депутатом міської ради, я не збагатилася, навпаки – віддаю свій час, свої ресурси, вміння, знання, вкладаюся в розвиток нашого міста в цілому. Я винна моїй Україні, місту, яке знаходиться в прикордонній області, та його громаді. Вважаю, що ми всі саме так винні. Не вийти прапорами помахати, а вкладатися щоденною, якісною працею.
Спілкувалася Елона Стефанова
