У Херсоні близько трьохсот тисяч жителів 100 національностей та народностей. У Херсонських школах вивчають мови національних меншин. Ми відвідуємо їхні культурні центри, разом відзначаємо національні свята людей, яким дала притулок наша земля. Ми називаємо це добросусідськими стосунками. Яке ставлення у них до українців? Вони вчать українську мову, знайомляться з культурою України, вважають Україну своєю батьківщиною та однозначні у твердженні: «Херсон – це Україна!», а вони – українці: українські вірмени, українські євреї, українські росіяни, українські поляки, болгари, литовці, татари, турки, корейці, греки.
Херсонщина вважається російськомовним регіоном, насправді він двомовний – українська та російська чудово уживалися. Досі уживалися. Поки мирний Херсон не прийшли невідомо від чого «звільняти» інші брати. Як вони “звільняють”? Руйнують будинки, які не будували, вбивають людей, що просто жили й нікого не чіпали, грабують, залякують. Корінні росіяни переходять на українську на знак протесту проти «визволення».
Як однозначні у твердженні «Херсон – це Україна», так однозначні й у твердженні, що «визволителі» – це окупанти, орки, вбивці. Херсон – перше з українських міст піднявся на мітинги. Одностайно, одноголосно, добровільно. Це були мирні мітинги, які мали на меті показати, що тут немає ущемлених росіян, тут немає нацистів, тут вільний вибір, вільні люди 100 національностей. Окупанти розганяли мирні протести проти агресивного вторгнення. Потім почалися облави. Орки вламуються в будинки херсонців, забирають священнослужителів, громадських діячів, примудрилися забрати навіть директора театру.
Херсон оточений окупантами. Ми не можемо виїхати. До нас не можуть заїхати. У місті закінчується борошно для випікання хліба, проблеми з ліками та паливом. Зупинилися підприємства, багато хто втратив роботу. Але! – міська влада допомагає людям, які не можуть купити собі їжу. Херсонці підтримують один одного, організовуючи пункти взаємодопомоги, виходять на суботники, прибирають місто.
У Херсоні актуальні два кольори – синій та жовтий. На будівлі міськради – синьо-жовтий. Величезне полотнище синьо-жовтого спускається по стіні з даху до низу будівлі. Місцеві жителі навіть бордюри фарбують у синьо-жовтий. Ніхто не чекає тут на Російську федерацію. Ніхто її не хоче. Її не хочуть навіть колаборанти – продажні істоти, для яких особиста вигода більше за життя. Херсон – українське місто. І це не лише особиста думка однієї людини чи невеличкої групи людей. Це думка майже 300 тисячного населення Херсона. Херсон – це Україна!
Фото з відкритих джерел. Ріка людей у Херсоні на мирному протесті проти російської окупації.
