Ігор Колихаєв: Не забувайте про Херсон. Нам зараз дуже складно

Новини
👁 7K

“Вітаю! Говорить український Херсон! 🇺🇦

Намагався максимально реалістично описати київським журналістам “Української правди” ситуацію, у якій ми з вами живемо щодня. Можливо, щось нове тут прочитаєте і ви, адже часто ставите питання в коментарях “чому так” або “чому не так”…

Читайте поки що, а до кінця дня буду намагатись вийти на зв’язок і дещо вам розповісти з наших нагальних справ”.

Далі наводимо повний текст інтерв’ю.

Російські війська увійшли до українського Херсона на початку березня.

Вже більше місяця місто живе в умовах окупації. З перших днів нової реальності окупанти намагалися роздавати жителям міста гуманітарну допомогу, а також ділилися своїми планами проведення референдуму про створення “ХНР” і введення в обіг російських рублів.

Місто відповіло рішучим протестом. У березні тисячі людей практично щодня виходили на мітинг, закликаючи Росію піти додому. І тоді окупанти вирішили залякувати місцеве населення: активістів, журналістів та учасників АТО у місті викрадають співробітники Росгвардії, а учасників мітингу російські військові обстрілюють зі зброї.

Попри це місто продовжує опір.

В інтерв’ю “Українській правді” мер Ігор Колихаєв, який продовжує керувати містом в умовах окупації, розповідає про перші дні війни в Херсоні та зраду, про те, як місцевій владі вдається забезпечувати місто, захоплене російськими військами, і про те, чого мешканці Херсона чекають від центральної влади.

– Почнемо з останніх новин – президент Зеленський позбавив звання генерала Сергія Криворучка, який був керівником Служби безпеки у Херсонській області. Ви раніше казали, що практично все керівництво правоохоронних органів Херсона залишило місто 24 лютого. Я так розумію, що серед них був і Криворучко? Хто ще зрадив Херсон?

– Якщо чесно, мені важко сказати, на підставі чого було ухвалено таке рішення президентом України. Але, мабуть, він мав підстави позбавити кількох, у тому числі й Криворучка, звань. Очевидно, це сталося на тлі оцінки його діяльності згідно з прямими функціональними обов’язками генерала СБУ. Мені складно стверджувати, можу тільки здогадуватися про причини, бо був ще один керівник, підполковник (Ігор) Садохін, який відповідав за АТЦ (Антитерористичний центр – УП), якого в перші дні війни заарештувала СБУ. Виявилося, що він працював, знову ж таки, виходячи з повідомлень засобів масової інформації, на бік супротивника. Щодо Криворучка, не знаю. Можливо, вони мали наказ, на підставі якого було прийнято рішення, щоб усі працівники СБУ відійшли на безпечні території та керували звідти подальшим процесом.

– Тобто, ви вважаєте, що всі правоохоронці, які залишили місто, виконували наказ, який був спущений зверху?

– Так, однозначно. Інакше, я думаю, вони не відходили б, якщо чесно.

– Якби все-таки правоохоронці залишились у місті, чи була можливість утримати Херсон? Чи можна сказати, що їхнє рішення покинути місто у результаті призвело до тимчасової окупації?

– Служба безпеки України має свої прямі функціональні обов’язки, які вона виконує. Вони повинні займатися розвідкою, боротися із терористами тощо. Щодо оборони, то у нас є командувач Південного регіону Збройних сил України (Андрій Соколов – УП), він несе стовідсоткову відповідальність за проведену військову операцію. З головою Південного військового регіону я не знайомий. Мені лише один момент незрозумілий: приблизно за місяць до нападу проводилися військові навчання на Півдні України та військові доповідали, що все добре у нас, все чудово. Чому тоді все склалося так, як склалося? Чому з такою максимальною швидкістю та практично безперешкодно проходили війська Російської Федерації на територію Херсонщини? Напевно, було втрачено якісь тактичні моменти, які й призвели до фіаско на той момент.

– Наразі обговорюють чотири лінії оборони Херсонської області. І в тому числі перешийок, який мав бути замінований, але чомусь його розмінували напередодні наступу російських військ. Принаймні це стверджують колишні керівники області. Чи це так насправді?

– Для мене це хвороблива ситуація, я досить складно переношу те, що відбувається, бо закінчив свого часу Вище військово-морське училище і розумію суть тактики.

Як діє Російська Федерація? Вони так і залишилися працювати за старими підручниками, але в такому “апгрейд варіанті”, згідно з новим озброєнням, новими тактичними діями та менталітетом людей, які живуть у нашому регіоні.

Я трошки повернуся до 2014 року. Коли всі казали, що Крим – це житниця Півдня України з туризму, я ставив усім одне й те саме питання: чому за весь період існування України до Криму не увійшла жодна транснаціональна корпорація мережевого готельного бізнесу? Я говорю про таких “мережників” як Marriott, Home Inn, Hilton, Sheraton та інших.

Чому це важливо? Тому що будь-яка транснаціональна корпорація, яка, наприклад, побудувала свої готелі на території Криму, однозначно захищала б там свої інвестиції. І масштаби захисту України на економічному полі бою були вже зовсім іншими.

Після 2014 року, коли вже фактично йшли бойові дії, будучи депутатом Херсонської обласної ради, я говорив, що наш прямий функціональний обов’язок – “качнути” до Херсонського регіону державний фінансовий ресурс. Завданням України на той момент було показати, що південь у держави у пріоритеті, є інвестиції і туди йде велике вкладення коштів.

– Цього зроблено не було, я так розумію?

– Абсолютно. Цього зроблено не було. Потім я став депутатом Верховної Ради та вніс законопроект про вільну економічну зону в Херсонській області та статус пріоритетності її розвитку в Україні.

Чому я зараз знову повернувся до цих тез? Тому що статус вільної економічної зони або зони пріоритетного розвитку дає можливість запровадження капіталу, створення нових робочих місць, удосконалення інфраструктури для економічного зростання Херсонської області. Що надалі послужило б захистом регіону. Але що побачив супротивник? Противник, на жаль для нас, правильно оцінив наші можливості (а точніше їх відсутність) та депресивність регіону.

Вони взяли наші показники народжуваності і смертності, середній вік людей, факти масової еміграції… і все це зіграло не на нашу користь.

За 8 років, на жаль, Херсонська область економічно “просіла” за багатьма економічними показниками. У нас так і не відкрилися масштабні виробництва. Окрім сільського господарства нічого фактично не було зроблено на території Херсонської області.

На жаль, мої аргументи не почули, керівникам області були поставлені якісь інші завдання. Тепер щодо вашого питання…

– Так, чи все-таки мало місце розмінування перешийка перед наступом російських військ 24 лютого?

– Відповідальність за військові дії несе командувач Південного регіону. Якщо ви хочете почути виключно мою суб’єктивну думку, то вона така. Ми зараз говоримо не лише про перешийок. Ми говоримо про ті мости, які з’єднують канальні системи, тобто і Північно-Кримський канал та інші.

Найголовніше – Антонівський міст, який ділиться на дві складові – залізничний та магістральний міст, яким ходять машини. У разі наступу чи відступу мости ці мали бути підірвані, але цього зроблено був. Усі атаки, які завдавали мосту з повітря, щоб його зруйнувати, були марними, тому що стратегічний міст не був знищений.

Відповідно всі перекидання йшли автомобільним транспортом самостійно: танки, техніка… саме так вони і зайшли на територію області.

Але я не головнокомандувач Південного регіону чи Збройних сил України, розумієте… міркувати завжди легше, ніж брати участь у тактиці наступальній чи оборонній. Тож складно сказати.

– У вас не було такого відчуття у перші дні, що Херсон здали? Про голову ОДА (Геннадія) Лагуту писали, що він поклав ключі на стіл і пішов. Заявив, що не хоче брати участь у всьому цьому…

– Я такого виразу “поклав ключі та пішов” не чув ніколи.

Губернатор чи голова військової адміністрації, мабуть, теж отримав таку саму команду, як і силовики, де було сказано відходити на безпечну дистанцію.

Чи надходила така команда мені? Ні, для мене такої команди, звісно, ​​не було. Ніхто не дав мені інструкцій, що робити, коли місто перебуває в окупації.

Інший момент для мене як для Ігоря Колихаєва… знаєте, я не хочу нікого судити, не маю такого права, я не суддя і не прокурор, можу відповідати лише за самого себе та за тих людей, яким давав присягу, які вірять у мене.

Якби я пішов, треба було б забрати із собою й 300 тисяч населення міста Херсона. Внутрішня зрада для мене – виняткове питання як для людини, і як для офіцера. Я не можу цього зробити за жодних обставин. Тому в мене не було іншого вибору, як залишитися у своєму місті, з городянами.

Спочатку ми включилися у процес та допомагали людям усім, чим могли. 28 лютого ми вже були повністю оточені, а 3 березня зайшли російські війська до міста. І життя розділилося на “до” та “після”.

Той хаос, який запанував, кількість мародерства… Коли в місті немає захисту, немає поліції, прокуратури, немає суддів… Ми лише за рахунок “Муніципальної варти” – нашого комунального підприємства – забезпечували порядок у місті та боролися всіма доступними засобами з мародерами.

Вищий склад поліції тримався, як на мене, до 26 лютого. Але потім пішли, сказавши: “Нас тут просто знищать”. Ну, це якщо називати речі своїми іменами.

Я зрозумів, що мені треба виборювати життєдіяльність міста. З тими руйнуваннями, які відбувалися після артобстрілів, з відключеннями світла, води, з проривами мереж газу, теплопостачання тощо, бо до певних районів ми досі не можемо дійти – там російські війська.

– Яка взагалі обстановка зараз у місті? Вже місяць як Херсон в окупації.

– Психологічно складно, якщо чесно.

Є момент психологічного “вигоряння” людей, які перебувають тут. Коли це тільки почалося, 26-го чи 28-го лютого, я почав виходити на міжнародні засоби масової інформації, вже бив у дзвони, мовляв, ми перебуваємо за крок від гуманітарної катастрофи. Вже тоді я просив про зелений коридор. Люди боялися виїжджати самі, перебуваючи під обстрілами.

Напевно, ми не були готові до бойових дій та паніки, яка почалася в масах. Містяни бачили і розуміли, що ми залишилися, умовно, віч-на-віч зі своїми проблемами.

– Їжа у місті є зараз? Як ви можете оцінити гуманітарну ситуацію загалом?

– Складно. Чому? Гуманітарку паралельно почали роздавати РФ у досить великій кількості. Народ не голодує, але споживчі інстинкти, напевно, сильніші. І утримати людей неможливо. Людина звикла їсти, наприклад, 300 грамів на день, а коли зменшилася порція до 180, потрібно ще й психологічно перебудуватися, і зрозуміти, що у нас війна.

І цінова політика в магазинах – ціни сильно зросли, і припливу продуктів із центру немає… Загалом ми зараз повернулися в 90-ті роки, коли на чолі всього стояли товарні відносини.

Що ми зуміли зробити у цій ситуації? Встигли протягнути маршрути із найближчих регіонів Херсонської області. Там, де є товарні залишки, особливо зерно, щоб запустити млинкомбінати та збити перший ажіотаж по хлібу, створили соціальні пакети та збили цю агонію. Бо паніка почалася саме з цього: борошна нема, хліба нема.

Згодом відновили молокозавод. У нас їх два: Міськмолокозавод та Данон – компанія, яка у зв’язку з подіями зупинила своє виробництво. Тому вони розпродали свої рештки, пороздавали людям. Паралельно зупинилася птахофабрика “Авангард”, частину курей ми там поховали (вони померли від голоду), частину встигли роздати людям та яйця теж.

За цей час по-різному люди проявилися, я вам чесно хочу сказати. Ми насилу знаходили продовольчу допомогу, залучали волонтерів, формували пакети… а потім ця гуманітарка з’являлася на ринках, перепродувалась. Та ж продукція Данон, ті самі яйця, які ми в терміновому порядку безкоштовно роздавали людям. Я не маю права судити людей, напевно, це якісь їхні внутрішні налаштування диктували таку поведінку.

– Що зараз росіяни роблять у місті? Окрім того, що везуть гуманітарку? Обіцяли, що введуть рублі, ходили також чутки щодо референдуму?

– Вони заблокували місцеві теле- та радіоканали, привезли своє обладнання – і тепер у нас мовить РосТВ. Наразі вони тягнуть нитку інтернету з Криму. Це другий напрямок. Третій напрямок – роздають свою гуманітарку.

Також їм “доброзичливці” повністю злили базу даних на всіх активістів, які перебували у місті.

У них виявилися особисті справи на кожного мого профільного заступника, інформація умовно від родоводу дружини до прізвиська улюбленої собачки.

Те саме стосується тероборони та херсонських учасників бойових дій, які були в Донецьку та Луганську, дані про те, де вони живуть і чим володіють.

– Вони, виходить, приходять і мародерять ці будинки, квартири активістів та військових?

– Так, мародерять у будинках. Наразі повністю тут знаходиться Росгвардія, ФСБ, які “обробляють” активістів, “працюють”  з АТОшниками. Вони знають про всіх від початку до кінця.

І тому я не можу зрозуміти, як саме знищувалися бази даних при відході з міста СБУ та поліції. Тобто можна показово спалювати особисті справи, але залишити у своїй серверні диски. Розумієте, про що я говорю?

– Так, звичайно, розумію. Скільки зараз людей викрадено, перебуває у полоні?

– Понад сто людей зараз викрадено. Серед них активісти, колишні військовослужбовці, іноземці, журналісти. Декого випустили з полону, когось досі утримують.

– А де їх утримують? У підвалах?

– Не знаю, де саме.

– Випадки тортур є? Чи просто їх утримують?

– Я знаю, що людей б’ють, намагаючись ламати психологічно. До інших, як то кажуть, побої не застосовують, але намагаються схилити на свій бік. Я думаю, що частину людей вони “притримують” під майбутній обмін на своїх військовополонених.

– Херсон виходив на мітинги і ми бачили українські прапори на адміністративних будівлях. Потім окупанти почали обстрілювати людей. Зараз яка ситуація?

– У нас пройшли кілька сильних мітингів. Один із найяскравіших був у день, коли вони привезли свою гуманітарку, щоб “ощасливити” херсонців. А її ніхто не брав, кидаючи в них вигуки йти за російським кораблем.

Потім був ще сильніший мітинг-протест, коли люди скандували: “Росія, вали додому!” Тоді на вулицю вийшло, мабуть, понад дві тисячі людей.

І сильний мітинг пройшов 13 березня у День визволення Херсона від фашистських загарбників, 78-та річниця була. Багато прихильників українського Херсона тоді вийшли на площу Свободи.

Але в цей же день був створений умовний ГКЧП, як їх у нас тут іронічно називають, до якого увійшли відомі в місті особи, у тому числі й колишній мер Херсона Сальдо. Вони під прапорами СРСР та триколорами теж намагалися організувати щось на кшталт мітингу.

Але ж на український мітинг вийшли тоді близько 10 тисяч людей – дуже масштабно! Справді, Херсон показав, що має чітку позицію: Херсон – це Україна, ми не хочемо жодних референдумів про ХНР.

Потім решта мітингів почали поступово гаснути, тому що ФСБ і Росгвардія почали агресивно придушувати ці збори, захоплювати активістів, тиснути на організаторів мітингу тощо.

– Росіяни все-таки поки що залишили ідею з проведенням референдуму чи намагаються його провести за таких умов?

– Поки що у нас немає новин про проведення референдуму. Я дивлюся, що вони роблять: активно “працюють” із мерами громад різних регіонів.

Я спілкувався з мером Каховки Немерцем Віталієм. Вони прийшли до нього та змусили написати заяву про складання своїх повноважень, він звільнив посаду мера Каховки.

У нас над міськрадою висить український прапор, ми його не знімали. Над УВС, СБУ, Морською державною академією – там, де перебувають росіяни, висять триколори.

Тож складно це все. Я намагаюся аналізувати кожен день із того, що відбувається.

Деякі тенденції не тішать. Якщо раніше, наприклад, до нас була прикута увага та всеукраїнські канали прагнули вийти з нами на зв’язок часто, то зараз цього стало в рази менше.

Чесно – я не нию і соплі не розпускаю, справді складна ситуація. Тому що треба підтримувати кожну людину, забезпечити роботу тролейбусів, автобусів – за відсутності нафтопродуктів, бензину та запчастин; продовжувати прибирання міста; нагадувати херсонцям, що вони не одні, що пам’ятають про нас і нас обов’язково звільнять…

Тому ми вирішили навіть в умовах окупації проводити суботники. По-перше, це відволікає від тяжких думок, по-друге, дисциплінує. По-третє, люди мають виходити з будинків та спілкуватися.

Моє завдання – витягнути херсонців з інтернету та гаджетів, спробувати повернути їх до соціального життя.

Ми запускаємо малий бізнес, кав’ярні, випічку булочок, хліба. Бо якщо ми зараз цього не зробимо, то згодом піднятися нам буде дуже важко.

Війна має 5 факторів. Перший – це державне збройне рейдерство, найактивніша фаза, те, що зараз відбувається. Друга – це економічна фаза. Третя – це фінансова. Четверта – це соціально-гуманітарна фаза. І п’ята – це політична, що веде до зміни політико-конституційного устрою.

Якщо ми зараз упустимо економічну фазу, то всі інші фази “згортатимуться” максимально швидко. Тобто моє завдання – зберегти комунальні підприємства, які обслуговують місто; вчителів, щоб вони проводили онлайн навчання дітей, які зараз знаходяться вдома.

Моє завдання було запустити економіку малого та середнього бізнесу для того, щоб готівка здавалася в банк для завантаження банкоматів та на Укрпошту для видачі пенсій та соцвиплат. Адже частину пенсіонери одержують свої гроші саме через пошту. А якщо немає готівки – немає і виплат, а, отже, немає можливості купити на ринку продукти… розумієте кругообіг завдань?

Відсутність гуманітарної допомоги – це для мене зараз найскладніше. З’являються зараз, звісно, ​​й ті, хто тягне товар із Криму через певні домовленості: бізнес уже починає сам налагоджувати подібні процеси торгівлі.

Дуже складно зараз йдуть платежі за казначейством. Якщо цей процес не налагодиться, то мені важко буде утримати місто в тому стані, яким воно було до війни.

Ми говоримо: ми ж не просимо гроші у вас (Києва) зараз на якісь субвенції, ще щось. Але нам зараз потрібно підлатати дірки на дорогах, розбитих танками, встановити вікна та дахи тим, хто постраждав від обстрілів та попадання снарядів, запустити оплату роботи комунальних підприємств із вивезення сміття, закупівлю дизельного палива…

– У вас взагалі немає такого відчуття, що про Херсон забули і на центральному рівні?

– Я розумію, що всій Україні зараз складно, але моя душа болить за рідне місто. Я завжди прошу Офіс президента та ЗМІ, аби нас не забували. Нам наразі дуже складно.

Наступна проблема – це посівна кампанія. Якщо її не відпрацювати, то в Україні може настати голод. Я кричав про це у всіх міжнародних виданнях ще місяць тому.

– Але зараз посівна вже йде на Херсонщині?

– Хтось сіється на свій страх і ризик, доглядає озимі, які були посіяні раніше. Але ж ви чудово розумієте, що Херсонщина – це зона ризикового землеробства. Досить суха була зима та весна, без дощів. Тож без зрошення нічого тут не буде. А зрошення поки що у нас немає, насіння фактично немає, добрив немає. Тому ми зараз більше доглядаємо ті посіви, які були зроблені.

Я можу вам і про посівну розповісти, і про залишки, що залишилися в портах – Іллічівськ, Одеса, Очаків, Миколаїв, та які неможливо вивезти зараз, зробити експорт продукції.

Чому ми зараз запустили бартерні стосунки, підняття тваринництва? Для того, щоб збільшити поголів’я худоби та не допустити наступної стадії голоду.

Добре, якщо буде зерно, але без збільшення поголів’я, повірте, доведеться дуже важко. Ми запускаємо зараз цю програму, щоб наповнити внутрішні ринки, збити зростання цін на сир, олію, молоко тощо.

– Що ви сьогодні найбільше очікуєте від центральної влади щодо Херсона?

– У жодному разі не відмовлятися від Херсонської області! Якщо центральна влада відмовиться від Херсонщини, віра людей згасне, вони опустять руки. Я про це говорю щиро. Поки що Херсон тримається на волонтерах, підприємствах, які тут залишилися і підтримують життєдіяльність регіону.

Нам потрібна державна підтримка не лише агрокомпаній, а й пайовиків. Якщо пайовики не отримають своїх грошей, їх прийде рятувати росія. І ви уявляєте, яку картинку вони покажуть на своєму ТБ.

Також важлива підтримка зараз готівкою банків. До банкоматів черги просто кілометрові – без готівки не скупишся. Але й банківські відділення у нас почали зачинятися. Наприклад, Райффайзенбанк працює лише за безготівковими операціями.

Гостро постає питання захисту міста. Херсонці побачили, що таке Маріуполь, Буча, Гостомель, інші міста та, звісно, ​​бояться руйнування міста, якщо будуть бої.

Тому зараз працюємо максимально над бомбосховищами, сиренами, знову ж таки, як у перші дні війни, знову посилюємося. Ми бачимо кількість техніки, яка зараз іде через Антонівський міст у бік Миколаєва.

Чесно, я ось дивлюся на те, що відбувається, і щодня шукаю вихід: як бути, яким чином далі ми перебуватимемо в цьому місті?

Що буде, якщо вони завтра запровадять військово-цивільну адміністрацію, наприклад? Якщо вона вводиться, то згідно із законом воєнного часу все українське керівництво міста має йти на вихід, бо просто не зможе якісно виконувати свої прямі функціональні обов’язки.

І я ось прошу якихось роз’яснень у Офісу президента – дайте консультації, як нам бути? Тому що тут живуть люди. І в нас кожен день завдання та питання лише прибувають та прибувають.

Моя команда часто ставить мені запитання: ми розуміємо, заради кого і заради чого ми тут залишаємося працювати, але чи не вийде так, що ми ж і виявимося головними колаборантами? І я не знаю, що їм відповісти.

Але точно знаю, що поки що є хоч найменша можливість, ми будемо нести на руках це місто. Тому що воно – частина України, кинути чи зрадити яку ми не маємо права.

Севгіль Мусаєва, УП

Вам також може сподобатися

Сьогодні сміття вивозитимуть у Степанівці, Кіндійці, Комишанах, – інформує ХАКС
«Знайди рідних»: в Україні запустили чат-бот пошуку людей

Новини міста

Головне за місяць

Меню
X
X