Найдовша ніч року припадає на 22 грудня. Сонце ледве піднімається над обрієм, темрява огортає міста вже по обіді, а мороз пробирає до кісток. І саме цього дня, коли світло цінується як ніколи, Україна дякує тим, хто це світло виборює щодня — енергетикам. Дата обрана не випадково: у найтемнішу добу року робота цих людей стає майже фізично відчутною для кожної родини.

День енергетика — це професійне свято працівників енергетичної та електротехнічної галузі. Його відзначають інженери й диспетчери, оператори атомних блоків і ремонтні бригади, електрики й теплотехніки — усі, чиїми руками електрика доходить до розетки, а тепло — до батареї. В умовах повномасштабної війни ця професія перетворилася з буденної на без перебільшення бойову.

За роки незалежності свято набуло нового звучання. Колись формальна дата в календарі сьогодні стала днем шани до людей, які лагодять мережі під обстрілами й повертають світло в оселі мільйонів. Розберімося, звідки взялося це свято, як розвивалася українська енергетика та в якому стані вона зустрічає 2026 рік.

Чому енергетиків вітають саме 22 грудня

Символіка дати подвійна. По-перше, 22 грудня — день зимового сонцестояння, найкоротший світловий день у Північній півкулі.

Логіка проста і водночас поетична: у добу, коли темрява найдовша, ми дякуємо тим, хто цю темряву долає.

По-друге, дата тягнеться корінням у минуле століття — саме 22 грудня 1920 року було затверджено масштабний план електрифікації, який заклав основу промислової енергетики на теренах, зокрема й українських.

Традиція вшановувати енергетиків сформувалася ще за радянських часів: відповідне рішення ухвалила Президія Верховної Ради СРСР у 1966 році. Після здобуття незалежності Україна цю добру традицію зберегла й закріпила на державному рівні. Свято встановлене указом Президента України «Про День енергетика» від 12 листопада 1993 року № 522/93, :antCitation[]{citations=”99c2114d-a9ad-49c7-bb01-14ddf26f5c14″ injected=”space”} підписаним тодішнім главою держави Леонідом Кравчуком. Дата залишилася незмінною — 22 грудня.

Від дугових ліхтарів до атомних гігантів

Українська енергетика — це історія стрімкого зростання довжиною майже у півтора століття. Перша електрична машина та дугові ліхтарі з’явилися у Києві ще в 1878 році, :antCitation[]{citations=”06432cc4-2090-4298-9c8b-df8b32dc4a0e” injected=”space”} а вже за десятиліття запрацювали перші електростанції. Далі був радянський індустріальний ривок, повоєнна відбудова, будівництво потужних теплових станцій і, зрештою, атомна ера, яка зробила Україну однією з провідних ядерних держав Європи.

За даними Вікіпедії, кожен із цих етапів нарощував не лише кіловати, а й інженерну культуру галузі. Найпотужнішим символом української атомної енергетики стала Запорізька АЕС — найбільша атомна станція Європи з шістьма реакторами. Гірка іронія історії в тому, що саме вона з березня 2022 року перебуває під тимчасовою окупацією й не працює на українську мережу.

Енергосистема-2026: складний організм із багатьох джерел

Сучасна енергосистема країни — це не один велетень, а злагоджений ансамбль різних типів генерації. Атомні блоки дають стабільну базову потужність, працюючи майже безперервно, ніби серце системи. Теплові станції та теплоелектроцентралі додають маневреності: їх можна швидше запускати чи зупиняти, а заразом гріти міста. Гідро- та гідроакумулюючі станції накривають вечірні піки, а сонце й вітер додають гнучкості, хоч і залежать від погоди.

Дані наведено за оцінками, які оприлюднює Міністерство енергетики України. Ключовий тренд 2026 року — децентралізація: розподілена генерація вже перевищила 2 ГВт, а сотні дахових сонячних станцій та невеликих газових модулів фактично рятують мережу від повного колапсу. Оператор системи передачі «Укренерго» синхронізований із європейською мережею ENTSO-E, що дозволяє імпортувати електроенергію в найдефіцитніші місяці — взимку 2026-го максимальна потужність такого імпорту зросла до 2450 МВт.

Герої у спецівках: енергетики під час війни

Професія енергетика в Україні змінила статус — із буденної вона стала стратегічною, майже фронтовою. Після кожного обстрілу саме ці люди першими виходять на понівечені підстанції, часто під повітряними тривогами, аби повернути напругу в лікарні, водоканали й домівки.

Відсутність світла паралізує все: зупиняються насоси, гаснуть операційні, замовкають трамваї — тому робота ремонтної бригади нерідко означає врятовані життя.

Масштаб руйнувань вражає холодною конкретикою цифр. За словами міністра енергетики Дениса Шмигаля, від початку повномасштабного вторгнення росія завдала понад 5900 атак по українській енергетиці, а лише за опалювальний сезон 2025–2026 років було пошкоджено близько 9 ГВт генерації. Зима 2025–2026 стала однією з найскладніших: морози сягали -25 °C, у Києві постраждала Дарницька ТЕЦ, а відключення тривали годинами. Попри це повного блекауту вдалося уникнути — атомні станції трималися стабільно.

Держава відповідає планом відбудови. Уряд ставить за мету відновити й збудувати понад 10 ГВт потужностей до зими 2026–2027 років, розгорнути додаткові 1,5 ГВт розподіленої генерації та повернутися до довоєнного рівня у 54 ГВт до 2035 року. Захист теж не стоїть на місці: до кінця 2026-го планується завершити спорудження укриттів для всіх високовольтних підстанцій. Це не обіцянка миттєвого дива, а тверезий маршрут крізь кризу.

Як святкують і кого вітають

Пишних банкетів цього дня майже немає — та й доречними вони зараз не виглядають. Замість феєрверків — робота і скромні посиденьки з чаєм, спогадами про «темні місяці» та тихою вдячністю колегам. Часто енергетики святкують просто на об’єктах, а дехто — у прифронтових селах, лагодячи мережі. Президент і профільний міністр традиційно вітають галузь, іноді особисто вручаючи відзнаки ветеранам і найкращим фахівцям.

Вітати цього дня варто широке коло людей, адже енергетика — це командна гра, де кожна ланка тримає всю систему:

• інженерів та операторів атомних, теплових і гідроелектростанцій;
• диспетчерів «Укренерго» й регіональних обленерго;
• електромонтерів і ремонтні бригади, що працюють у полі;
• теплотехніків, працівників ТЕЦ і котелень;
• фахівців із відновлюваної енергетики та енергозбереження.

Цей перелік показує головне: за кожним увімкненим світлом стоять десятки різних професій. Один ланцюг рятує тисячі домівок — саме тому свято об’єднує всю галузь, від академіка-енергетика до молодого монтера, який учора вперше піднявся на опору під напругою.

22 грудня 2026 року, у вівторок, найдовша ніч знову опуститься на країну. І знову, попри втрачені гігавати й безсонні чергування, на горизонті спалахнуть вогні міст — тиха, але переконлива відповідь темряві. День енергетика давно переріс рамки професійного свята: сьогодні це нагадування про стійкість, про людей, які роблять зиму теплою, а майбутнє — освітленим. Тож коли наступного разу клацнете вимикачем і кімната сповниться світлом, згадайте, чиїми руками воно сюди дійшло.